«Вояджер-1» зафіксував «гул» міжзоряного простору

«Вояджер-1», який витратив більше 43 років на віддалення від Землі з моменту свого запуску в 1977 році, тепер дійсно дуже далеко. Його відстань від Сонця більш ніж в 150 разів перевищує відстань між Землею і Сонцем. Передача повідомлень, що рухаються зі швидкістю світла, на Землю займає більше 21 години. У 2012 році він офіційно пройшов геліопаузу – кордон, на якій тиск сонячного вітру вже недостатній, щоб зіткнутися з вітром з міжзоряного простору.

«Вояджер-1» покинув Сонячну систему – і він виявляє, що космічна порожнеча не так вже й схожа на порожнечу.

В ході останнього аналізу даних «безстрашного» зонда з відстані майже 23 мільярди кілометрів (більш 14 мільярдів миль) астрономи виявили, починаючи з 2017 року, постійний гул плазмових хвиль в міжзоряному середовищі, дифузний газ, який ховається за ним, між зірками.

«Він дуже слабкий і монотонний, тому що знаходиться у вузькій смузі частот. Ми фіксуємо слабкий, постійний гул міжзоряного газу», – заявила Стелла Кох Окер з Корнельського університету.

Відомо, що космічний простір не можна назвати порожнім. Але зірки дуже яскраві, тому більш тьмяний тонкий матеріал, який знаходиться між ними, помітити не можна. Зазвичай вчені покладаються на те, як викривляється світло, коли проходить через міжзоряний матеріал, що дозволяє визначити його присутність і виміряти кількість.

«Вояджери» – це перші створені людиною апарати, яким вдалося увійти в міжзоряний простір, тому вони представляють унікальну можливість отримати уявлення про те, що ж в ньому відбувається.

«Міжзоряне середовище подібне до тихого дощу. Коли відбуваються спалахи на Сонці, це схоже на удар блискавки, а потім знову починає йти легкий дощ», – заявив один з учених Джим Кордес.

Цей «дощ», на думку вчених, свідчить про те, що в міжзоряному середовищі може бути більше активності низького рівня, ніж вважалося до цього. Але ось те, чим ця активність може бути викликана, залишається загадкою для вчених. Але щоб не викликало цей шум, його можна використовувати за кількома напрямками. По-перше, для складання карти щільності плазми. По-друге, цей гул може бути використаний для кращого розуміння взаємодії міжзоряного середовища і сонячного вітру.

Відкриття і сталість зареєстрованого шуму свідчать про те, що «Вояджер-1» продовжить його реєструвати. А це надасть вченим нові дані, які допоможуть їм краще зрозуміти будову міжзоряного середовища.

“Вояджер-2” є першим і єдиним апаратом, що досягнув Урану (у січні 1986 року) і Нептуна (в серпні 1989 року). Загалом з обох космічних апаратів було передано на Землю 625 Гігабайт даних. За останніми даними, “Вояджер-1” пішов на 20,8 млрд км від Землі і на 20,9 млрд км від Сонця. За розрахунками вчених, запаси палива (енергію він отримує від радіоізотопних генераторів, які працюють на плутонії-238), дозволять апаратам серії “Вояджер” залишатися працездатними ще протягом десяти років. Потім зв’язок з Землею буде втрачений.