Жінка, яка знала дуже багато

«Їй вистрілили прямо в голову, — каже журналістка Ніна Берлі, яка написала книгу про життя художниці Мері Мейєр під промовистою назвою „A Very Private Woman“, — Перехожі почули крики, а один свідок бачив людину, яка стояла над її тілом. Приїхала поліція і заарештувала темношкірого чоловіка [Рея Крампа-молодшого], одяг якого повністю промокли — він пояснив це випадковим падінням у річку Потомак під час риболовлі… Зброю вбивства так і не було знайдено».

У липні 1965 року Рей Крамп-молодший став перед судом, але був визнаний невинним за відсутністю доказів. Незважаючи на те, що він був єдиним офіційним підозрюваним у цій справі, ходило безліч чуток про те, що насправді смерть Мері Мейєр була пов’язана з її таємним романом із президентом. «Згідно з цією теорією, вона мала померти, бо знала занадто багато», — пояснює Ніна Берлі.

«Її вбили через 10 днів після публікації доповіді Уоррена — і це призвело до того, що багато хто почав вірити в те, що її змусили замовкнути, — каже журналістка. — Вона жила у світі секретів… шпигунських таємниць. Була залучена до складних міжнародних змов, які розбурхували світ, що стоїть на зорі ядерної доби».

Одним із (нібито) випадкових свідків убивства Мері став місцевий житель, лейтенант Вільям Мітчелл, який у розпал робочого дня вирішив здійснити пробіжку парком. Він дав свідчення і буквально «випарувався у повітрі». Згодом слідчі виявили, що ніхто з жителів Джорджтауна не знає жодного «Вільяма Мітчелла», та й записів про таку людину не було знайдено у міських архівах. Лише через багато років з’ясувалося, що Вільям Мітчелл — лише псевдонім одного зі шпигунів ЦРУ. Але, очевидно, знайти його сліди не вдалося. Як і зрозуміти, чому цей спецагент випадково опинився у парку за кілька хвилин до вбивства Мері Мейєр.

Фото №2 - Женщина, которая знала слишком много: загадочная смерть тайной любовницы Джона Кеннеди
Місце вбивства Мері Мейєр, 1964 рік

Ще однією дивною обставиною, яка не увійшла до офіційного розслідування, став той факт, що через кілька годин після смерті Мері в її майстерню проникла стороння людина. Свідком цієї події став зять художниці Бен Бредлі, який жив у сусідньому будинку. «Бредлі розповів у своїх мемуарах, що вночі після вбивства Мері виявив директора контррозвідки ЦРУ Джеймса Енглтона в її майстерні, — пояснює Ніна Берлі. – Він шукав її щоденник». Як писав сам Бен, Енглтон зізнався йому, що мав намір знищити всі особисті записи Мері, які можуть скомпрометувати вбитого Джона Кеннеді. Незважаючи на високий статус людини, що стоїть перед ним, зять художниці не віддав особистий щоденник Мері, хоч і знав, де він зберігався. За словами Бена, згодом його дружина спалила всі записи убитої в домашньому каміні.

Мері Мейєр була дочкою багатого та успішного юриста. Її мати займалася письменницькою діяльністю та підтримувала соціальні проекти. Як вважає Ніна Берлі, Мері була «справжньою американською аристократкою та прекрасною дочкою. Вона виросла на Парк-авеню, здобула освіту у найкращих школах… Вона була практично американською „принцесою“».

«Джона Кеннеді вона зустріла на танцях у старших класах школи, – каже Берлі. – Вони були підлітками. За деякими даними, після цього він запросив її на побачення». Проте тривалі романтичні стосунки у молодих людей не склалися, принаймні, тоді. Після закінчення коледжу Вассар Мері вийшла заміж за високопосадовця, який працює в ЦРУ, Корда Мейєра.

Оскільки чоловік Мері постійно роз’їжджав по відрядженнях, все домашнє господарство та виховання дітей лягло на плечі жінки. Зрідка вона встигала відвідувати заняття в Кембриджській школі дизайну – їй справді подобалося займатися живописом. «[Але її] вільний час завжди залежав від потреб дітей, — додає Берлі. — Почуття провини було постійним супутником будь-якої матері, яка прагнула самореалізації в епоху бебі-буму». Про роботу чоловіка їй відомо не так багато. Мері знала, що відділ ЦРУ, в якому він вважався, займався антикомуністичною розвідкою, прослуховуванням цивільних осіб, а також засекреченими експериментами із застосуванням наркотиків (таких як ЛСД). У той же час ходили чутки, що Корд мав таємні зв’язки з комуністами. Сенатор Маккарті навіть наполіг на проведенні спеціального розслідування. Але довести, що чоловік Мері був радянським шпигуном, тоді не вдалося, і його дали спокій.

«Корд жив у світі Джеймса Бонда та Хемінгуея, а Мері захоплювалася мистецтвом, зокрема – роботами художниці Хелен Франкенталер», – розповідає журналістка. Тому з роками подружжя почало віддалятися один від одного. А незадовго до Різдва 1956 року в їх сім’ї сталася трагедія – один із синів був на смерть збитий машиною – і це стало останньою краплею для шлюбу, що руйнується Мері і Корда. За два роки жінка подала на розлучення.

Після цього Мері перебралася до Джорджтауна, де почала розвивати свою власну кар’єру та спілкуватися з багатьма знаменитостями, політиками та діячами світу мистецтва. Однією з її близьких подруг стала американський скульптор Енн Трут, яка працювала з нею в одній студії. Оселилася Мері в престижному кварталі, а її сусідами стало подружжя Кеннеді. Тоді вони з Джоном відновили спілкування. А сестра Мері вийшла заміж за редактора Washington Post, Бена Бредлі, який також був добрим другом американського сенатора, що стало ще одним фактором, який зблизив їхні сім’ї.

Фото №6 - Женщина, которая знала слишком много: загадочная смерть тайной любовницы Джона Кеннеди
Джон і Джекі Кеннеді, 1963 рік

Хоча точно не відомо, коли насправді почався таємний роман Мері та Джона, Берклі вважає, що це сталося у 1961 чи 1962 році. «Її ім’я вперше з’явилося у гостьовій книзі Білого дому у жовтні 1962 року, — пояснює журналістка. — Після цього вона часто ходила до нього… Зазвичай, її ім’я з’являлося в списку відвідувачів, коли Джекі [дружина Джона] була відсутня». За словами політичного помічника Кеннеді, Майєра Фельдмана, Мері так часто бувала в Білому домі, що співробітники почали сприймати її як невід’ємну частину інтер’єру.

У своїх мемуарах Бредлі стверджував, що нічого не знав про таємний роман Мері та Джона — принаймні за життя президента. “Як і всі інші, ми чули про те, що президент був невірний своїй дружині, але жодних доказів цього не мали”, – писав він. Але після того, як Бен ознайомився зі вмістом щоденника Мері, він зрозумів, що «вона була коханкою президента Сполучених Штатів, хоча його ім’я ніколи не згадувалося». Він також додав, що був «до глибини душі вражений усвідомленням цього обману».

Ніна Берлі, як і багато інших дослідників життя Мері Мейєр, вважає, що між художницею та президентом встановилися особливі стосунки, побудовані на «інтелектуальній спорідненості». На відміну від інших коханок Кеннеді, вона була цікава йому насамперед як екстраординарна особистість, яка поділяла його погляди на політику та мистецтво. «Мері належала до еліти і випередила свій час, висловлюючи себе у сучасному мистецтві, особистому стилі, частиною якого стало вживання марихуани та ЛСД, – каже Берлі. — Вона стала одним із першопрохідців у мистецтві, яке набуло широкого поширення у 1960-х».

У квітні 1962 року Мері зустрілася з відомим психологом, учасником кампанії з досліджень психоделічних препаратів та викладачем Гарвардського університету Тімоті Лірі. Згодом він написав у своїй автобіографії, що художниця попросила навчити її найновішим практикам із використанням ЛСД. Лірі також додав, що Мері активно натякала на те, що цей психоделічний досвід цікавив не тільки її саму, а й іншу людину, як пізніше зрозумів психолог, вона мала на увазі Джона Кеннеді. «У мене є друг, дуже важлива людина, – говорила вона. — Він дуже вражений тим, що інші люди, зокрема я, розповідали йому про ЛСД. Тепер він хоче і сам спробувати». За словами Лірі, Мері вважала, що якщо впливові люди прийматимуть психоактивні речовини, то це розширить рамки їхньої свідомості, що у свою чергу допоможе покласти край усім світовим конфліктам.

«Відомо, що вона курила траву, – каже Берлі. — Я також брала інтерв’ю у Тімоті Лірі у Каліфорнії за кілька місяців до його смерті. Він підтвердив, що вона приїжджала до нього в північну частину штату Нью-Йорк і просила про цю послугу… Я не вважаю, що Лірі — це джерело, якому можна довіряти на 100%, але, за його словами, вона сказала, що Кенеді повинен був померти, бо сподівався укласти мир із росіянами, проти яких виступило багато військово-промислових держав».

Фото №7 - Женщина, которая знала слишком много: загадочная смерть тайной любовницы Джона Кеннеди
Микита Хрущов та Джон Кеннеді у Відні, 1961 рік

За однією з версій, Мері Мейєр, яка ніколи не приховувала своїх симпатій до комуністів та соціалістів, зійшлася з Джоном на ґрунті спільних інтересів та ретельно документувала їхні ідеї у своєму особистому щоденнику. Проте за кілька років розчарувалася в ньому, як у політиці, і покинула його. За іншою версією, вона сама була учасницею змови, метою якої було усунення «слабкого» президента. Саме тому вона віддалилася від нього за кілька місяців до його вбивства, щоб відвести від себе підозри.

Єдиним матеріальним доказом цього скандального роману став лист, написаний Джоном коханці за кілька днів до його вбивства. Написане, але так і не надіслане. Лист, який народжує безліч додаткових питань про їхні стосунки та практично не дає відповідей.

«Чому б тобі не залишити передмістя хоч раз? – написав він Мері на офіційному бланку з водяними знаками. — Приїдь до мене, або сюди, або до моря наступного тижня, або 19 жовтня до Бостона. Я знаю, що це нерозумно, нераціонально, і що ти можеш ненавидіти все це. А з іншого боку, може, ні — і я буду в захваті. Ти кажеш, що мені це корисно — не отримувати чого хочеться. Після всіх цих років ти повинна дати мені люб’язнішу відповідь, ніж ця. Чому б тобі просто не сказати “так”?

Як ми вже говорили на початку статті, вбивство Мері й сьогодні вважається нерозкритим. Це лише сприяє виникненню нових теорій змови навколо цієї історії. Так, наприклад, син одного з найкращих агентів ЦРУ минулого століття на ім’я Пітер Дженні написав книгу «Мозаїка Мері», в якій стверджував, що його батько брав участь у спецоперації з усунення цієї жінки. Проте Ніна Берлі вважає цю версію малоймовірною. Вона дотримується думки, що вбивцею Мері був той самий чоловік, якого поліція затримала на місці злочину. «Докази проти нього [Рея Крампа-молодшого] були вагомими, але непрямими — зброю так і не знайшли — проте моє розслідування привело мене до висновку, що Крамп був схильний до насильницької поведінки, — каже вона. — У його пост-виправдувальному судовому звіті фігурують такі деталі, як тюремні терміни за кілька підпалів, а також зґвалтування 13-річної дитини».

Можливо, ми так ніколи і не дізнаємося, хто був убивцею Мері Мейєр. «Мені розповідали, що останніми роками свого життя Мері ділилася з друзями підозрами про те, що до її будинку таємно проникають якісь люди і копаються в її речах, — додає Берлі. — Але мені ніхто не казав, що вона побоювалася за своє життя. Вона була смілива, практично безстрашна жінка».

Джерело: МС