Що на нас чекає попереду? Що ми для цього робимо?

За даними експертів Єльського інституту керівників вищої ланки, через повномасштабне вторгнення РФ в Україну понад 1000 міжнародних компаній і корпорацій оголосили про припинення діяльності на російському ринку і пішли. І зараз за цей багатомільярдний інвестиційний ресурс розгорнулася справжня боротьба: багато країн Європи, Америки та Азії хотіли б залучити ці довгі гроші, технології та ризик-менеджмент на свої національні ринки.

Ось чому в ці дні, наприклад, особливо намагаються отримати інвесторів наші колеги з південноєвропейських країн. Судіть самі. У Греції досі проблеми 2012 р. не вирішені, їх у минулі роки просто прикрили загальноєвропейським друкарським верстатом у поєднанні з вкрай дешевими ресурсами. Але тепер більше немає жодних халявних грошей і дешевих енергоресурсів. Греції загрожує банкрутство.

Далі у рейтингу найбільш токсичних європейських боргів Італія та Франція. Так, італійський 10-річний держборг вийшов на рівень 4,1% річних: швидкість падіння держоблігацій вражає – шлях від 0% до 4% зайняв менше року. Рівні вище 5% — фактично закривають борговий ринок, а при борзі 150% до ВВП, дефіциту держбюджету та негативного сальдо торговельного балансу — це крах економіки.

У зв’язку з цим 15 червня цього 2022 р. Європейський центробанк провів екстрену нараду через різкий розпродаж держборгу Греції та Італії на тлі планів ЄЦБ щодо припинення QE (кількісного пом’якшення) та підвищення ключової ставки. За підсумками засідання керівництво ЄЦБ прийняло рішення застосовувати гнучкість при реінвестуванні погашень у рамках євро QE, враховуючи нерівномірне поширення нормалізації грошово-кредитної політики в рамках юрисдикцій. Так, таке рішення закономірне: офіційно визнати, що в євро буде девальвація, що прискорюється, і насамперед у південних країнах ЄС – висока інфляція. І порятунок від цього один – це інвестиції.

Залишилося з’ясувати, а що роблять у ці дні Національний банк, Кабмін і Верховна Рада України для стимулювання приходу прямих іноземних інвестицій на наші національні ринки, що насамперед пішли з РФ? Скептикам одразу нагадаю золоте правило інвестування: «Чим гірший стан ринку, тим більше можливостей для отримання прибутку», а також відомий вислів барона Ротшильда: «Купуй власність, коли на вулицях тече кров, навіть якщо вона твоя». Війна закінчиться, кризи на ринках теж закінчаться, а отже, зараз час готуватися до того, щоб «збирати камені».

Щоправда, поки що на ринку – кривава лазня, мільярди доларів вимиті з капіталу. І в цих умовах ми в першу чергу маємо поборотися за великих інвесторів, які пішли з російських ринків. Їм ми зрозумілі і вони мають великий апетит до високих ризиків.

Тому українським держрегуляторам, уряду і законодавцям потрібно не сидіти на нервах і ловити кожну новину від кредиторів, а насамперед вивчати успішний досвід залучення прямих іноземних інвестицій в Україну. Кредитів та позик ми набрали достатньо, а інвестицій – поки що мало. Настав час частіше проводити ділові зустрічі з практиками, які не на словах, а насправді завели в країну великий інвестиційний капітал.

Наприклад, особисто я ще в середині лихих дев’яностих залучив перші 30 млн дол. США від іноземного інвестора на викуп акцій Маріупольських металургійних комбінатів «Азовсталь» та ім. Ілліча (була зроблена колосальна робота протягом майже року, щоб перший транш зайшов на розрахунковий рахунок українського банку “ПУМБ”). Але тільки тоді за інвестиціями слідом пішли сучасні технології та якісне обладнання з висококласними фахівцями.

Безумовно, у цей складний та тяжкий час підприємницька спільнота готова нашій владі допомогти, навчити, підказати, дати цікаві ідеї для залучення довгих грошей та розвитку українського ринку спільного інвестування. Але й чиновники самі повинні бути в цьому зацікавлені, а не прикриватися формальною організацією різних нацрад, нацкомісій тощо.

І все ж таки, глибоко переконаний, не дозволять роздербанити нашу країну ЗСУ та великі інвестори. Щось мені підказує, грошей в Україні у повоєнний час буде багато.

Олександр Гончаров
Український економіст, директор Інституту розвитку економіки України